Твитнуть
Перша спроба пера
З прочиненого вікна віє вечірньою прохолодою. старовинне місто Одягає на себе зоряні вечірні шати. Я стою і дихаю напрочуд свіжим повітрям, і думки зникають десь там, за горизонтом куди сховалось сонце. Цю іддилію перериває ледь чутний звук кроків за моєю спиною.
- Ти змусила мене чекати,- промовляю строгим тоном
- Прошу пробачення,- ледь чутно шепоче вона, але біля верби сиділа компанія молоді, і... і мені було соромно ...
- Але це ні в якому разі не виправдовує тебе,- зауважую я, - ти випробовуєш моє терпіння... що ж... думаю невелике збільшення покарання зробить тебе більш сміливішою на наступний раз. Покажи що ти принесла!
Я вмикаю світильник, що стоїть біля крісла і роздивляюсь ті 10-15 вербних лозин, що вона принесла. Вони далеко не ідеал. 5-6 доведеться викинути, решта більш менш згодиться... хоча... вартувало б їх як слід вимочити... та не цього разу.
Що ж, - промовляю я,- ти знаєш що робити.
Вона киває головою і перші дві сльозини капають на підлогу. Тремтячими руками вона розстібає гудзик на джинсах та помалу стягує їх донизу. У світлі місяця відблискує пряжка ременя Дольче і Габанна. Я не намагаюсь прискорити цей стриптиз, а тільки насолодуюсь видовищемДжинси закінчивши свій хід спадають на підлогу, а Вона зробивши два кроки переступає через них. Слід за джинсами падає футболка. З одягу на ній залишилися лише маленькі трусики стрінги. На її жалібний погляд я відповідаю категоричним помахом голови, і важко зітхнувши, вона знімає і цю частину свого туалету. Слідуючи помаху різки вона м"яко підходить до дивану та лягає на нього.
- вибач, я не хотіла цього робити,- благаючим голосом шепоче Вона.
- Я можу пробачити багато чого, але не зраду моєї довіри,-сумно посміхаюсь я.
Я встаю з крісла, і тримаючи в руці 5-7 лозин підхожу до неї.
Обираю саму довгу і гнучку. Злегка доторкуюсь до її тіла. Тремтіння пробігає по її стегнам. Нарешті я піднімаю різку і рвучко опускаю її на білосніжні пухкенькі сіднички. Свистяча пісня лозини різко обривається дзвінким звуком удару і на шкірі з"являється яскраво червоний слід.
М-м-м-м-м,- гримаса болю є"являється на її обличчі.
Другий і третій удари зливаються в один примушуючи її застогнати. Біль зростає, адже виконуючи свій чудернацький танець різка малює фантастичні малюнки на її шкірі. Після 10 удару полоси на попці починають перетинатися і її крики стають все більш пронизливими. Вона звиваєтьсяна дивані мов змія, але знаю, що прикривати сідниці руками - табу, інакше все почнеться заново. А різка не зупиняється, перша щойно зламалася і на 15 ударі її змінила нова. Свіщ-щ-щ-щ-щ, свіщ-щ-щ-щ, свіщ-щ-щ-щ. Ось нарешті 25 удар завершує покарання. я стаю на коліна біля неї і легенько проводжу кінчиками пальців по припухлим полоскам на її попі. Вона здригається від цього дотику і повернувшись до мене обвиває руками мою шию тихенько схлипуючи.
- Ти змусила мене чекати,- промовляю строгим тоном
- Прошу пробачення,- ледь чутно шепоче вона, але біля верби сиділа компанія молоді, і... і мені було соромно ...
- Але це ні в якому разі не виправдовує тебе,- зауважую я, - ти випробовуєш моє терпіння... що ж... думаю невелике збільшення покарання зробить тебе більш сміливішою на наступний раз. Покажи що ти принесла!
Я вмикаю світильник, що стоїть біля крісла і роздивляюсь ті 10-15 вербних лозин, що вона принесла. Вони далеко не ідеал. 5-6 доведеться викинути, решта більш менш згодиться... хоча... вартувало б їх як слід вимочити... та не цього разу.
Що ж, - промовляю я,- ти знаєш що робити.
Вона киває головою і перші дві сльозини капають на підлогу. Тремтячими руками вона розстібає гудзик на джинсах та помалу стягує їх донизу. У світлі місяця відблискує пряжка ременя Дольче і Габанна. Я не намагаюсь прискорити цей стриптиз, а тільки насолодуюсь видовищемДжинси закінчивши свій хід спадають на підлогу, а Вона зробивши два кроки переступає через них. Слід за джинсами падає футболка. З одягу на ній залишилися лише маленькі трусики стрінги. На її жалібний погляд я відповідаю категоричним помахом голови, і важко зітхнувши, вона знімає і цю частину свого туалету. Слідуючи помаху різки вона м"яко підходить до дивану та лягає на нього.
- вибач, я не хотіла цього робити,- благаючим голосом шепоче Вона.
- Я можу пробачити багато чого, але не зраду моєї довіри,-сумно посміхаюсь я.
Я встаю з крісла, і тримаючи в руці 5-7 лозин підхожу до неї.
Обираю саму довгу і гнучку. Злегка доторкуюсь до її тіла. Тремтіння пробігає по її стегнам. Нарешті я піднімаю різку і рвучко опускаю її на білосніжні пухкенькі сіднички. Свистяча пісня лозини різко обривається дзвінким звуком удару і на шкірі з"являється яскраво червоний слід.
М-м-м-м-м,- гримаса болю є"являється на її обличчі.
Другий і третій удари зливаються в один примушуючи її застогнати. Біль зростає, адже виконуючи свій чудернацький танець різка малює фантастичні малюнки на її шкірі. Після 10 удару полоси на попці починають перетинатися і її крики стають все більш пронизливими. Вона звиваєтьсяна дивані мов змія, але знаю, що прикривати сідниці руками - табу, інакше все почнеться заново. А різка не зупиняється, перша щойно зламалася і на 15 ударі її змінила нова. Свіщ-щ-щ-щ-щ, свіщ-щ-щ-щ, свіщ-щ-щ-щ. Ось нарешті 25 удар завершує покарання. я стаю на коліна біля неї і легенько проводжу кінчиками пальців по припухлим полоскам на її попі. Вона здригається від цього дотику і повернувшись до мене обвиває руками мою шию тихенько схлипуючи.