Твитнуть
Я тихенько ввійшла до кімнати, так щоб не збудити маму-вона ще спала. Встала на кругленький стільчик від піаніно і зверху з піаніно дістала гарну фарфорову ляльку. Вона була в червоній сукні і маленьких білих черевичках, які повністю були закриті подолом сукні. Незважаючи на те, що вона з фарфору, ручки в неї були м’якенькі і їх можна було навіть трошки зігнути. Вона була дуже гарна. Промінчики ранкового сонця бігали і заплутувались в її коричневих кучерях…Личко все біленьке-біленьке, як порошок,яким мама перуть мою білу блузку. Але вона чомусь сумна: на обличчі не має посмішки, і очі пусті-пусті. Мені завжди здавалось, коли я подивлюсь на неї, що вона сумує тому, що з нею ніхто не грається, а тільки я почну гратися з нею, вона одразу посміхнеться і буде радіти. Але мама ніколи не дозволяла мені з нею гратися, вона думала, що я її розіб’ю, але як я її можу розбити? Я вже ж доросла і гратимусь обережно-мама нічого і не побачить. Проте Ляльку, так я її називала, я спочатку хотіла назвати її так як і мене, але різниця маленька між Лялькою і Льолькою, я вже винесла з маминої кімнати і поставила в себе на ліжечку. Пішла за розчіскою для неї і повернувшись, різко сіла на ліжко…Я не встигла навіть оглянутись, як Лялька скотилася з ліжка прямо на тверду підлогу…і лише звук, як розбита чашка, пролунав по всій кімнаті…я запам’ятала його, цей звук …і лише маленькі трісочки на підлозі…Лиця в Ляльки вже не було, лише червона сукня пістрила на білій чистій підлозі…Від звуку прокинулась мама і прибігла у кімнату:
-Олю, все нормально? Ти жива? Не встигла я щось зрозуміти, як вона вже була у кімнаті і кинулась до мене - Ти не поранилась? - оглянула мене, а далі кімнату…Побачивши, ту червону сукню вона на мить замовкла. Я знала, що вона розсердиться - вона дуже любила Ляльку…Цю Ляльку подарував їй тато, коли вони ще були дуже маленькі, на День Народження і мама її дуже берегла.
Мамо, пробач - почала мямлити і хникати я-я хотіла лише погратися з нею і тільки, вона була дуже сумна …і я хотіла її розвеселити.
Мама не дивилася на мене і пішла підмітати шматочки Ляльки, вона вже здавалось навіть не слухала мене : підмівши склала тіло і осколки і коробку і пішла винести у сміття, а мені сказала знайти татового паска…Я знала, що буде далі, але не хотіла в це повірити. Я знайшла в шафі ремінь і почала розглядати його, звичайний ремінь, в папи багато таких, тільки цей з візерунком-наче таким яким в мене косичка заплетена. Саме цим ременем мама не одноразово мене лякала, коли я її не слухалася, вона говорила, що виб’є мене ним…але *з очей тихо скотилася сльоза* це ж мама жартувала-такого і бути не може…
Поки я розглядала ремінь повернулася мама. Вона зайшла до кімнати і зачинила двері. Знайшла? Добре. Йди до мене. Вона взяла мене і посадила собі на колінця- Олю, ти ж пам’ятаєш як я наказувала тобі не брати цієї ляльки і ти мені пообіцяла цього не робить. Я тебе попереджала, що вона важка і ти можеш її розбити. Пам’ятаєш? –Так мамо, але…* вона прикрила долонею мій ротик* і пам’ятаєш я попереджала тебе, що буде коли ти мене не послухаєш?
Про це я вже навіть забула, але погоджуючи кивнула головою.
Тоді добре, що пам’ятаєш. Вона під попу підштовхнула мене, щоб я встала, зтягуй юбку і лягай на ліжко…Я не поспішаючи підійшла до ліжка…Мама, вибач мене будь-ласка я не хотіла її розбити…
Оля! М ама почала вже трохи злитись - знімай юбку і лягай * я отримала тяжкий смачний шлепок під попу* *невпевнено почала розстігувати пуговки…і після моєї третьої спроби мама різко поклала мене до себе на коліна, животиком на ніжки…і швидко стягнула юбку з трусиками донизу…тільки щасливий Мікі-маус посміхався мені з трусиків і говорив «хеллоу!» Мама замахнулась і долонька впечаталась мені в попу…Було боляче відчувати що мене б’є мама…Один-шлеп-шлеп- три- шлеп,мама все сильніше і сильніше почала бити- шлеп, шлеп-шлеп*я вертілась на її колінах, як юла, і дуже хотіла з них злізти, втекти від її долоні, але тримала вона міцно *Шлеп-шлеп-шлеп *попа наче горіла і страшно- страшно чухалася* Ще будеш тягнути? Мама, не дочекавшись моєї відповіді легко підняла мене вгору і так же з легкістю опустила на моє ж ліжечко, на якому вже ніби зачекавшись лежала подушечка і татовий пасок.
Мама,притиснувши мене до подушки, взяла в руки ремінь. І перший раз вжитті я дізналася, що таке боляче…Цей ремінь жалив мене наче змія, жало тонкою смужечкою-там де він проходив…Я не могла навіть вертітись-мама дуще притискала мене до ліжка…Будеш мене слухати?-Мама вдруге вдарила…Будеш? Вжих-ремінь втрете прозвучав в повітрі…Мамуся,вибач, я буду… Вжих-Вжих…Скільки разів ти мені обіцяла слухатися? Вжих….Вжих…Вжих… Коли ти почнеш бути слухняною? Вжих…Я тебе попереджала про ляльку…ти мене ж знову не послухалась! Вжих…вжих…вжих… здавалося попи в мене вже навіть не має, її з’їв цей жалючий ремінь…Вжих…Вжих…Вжих….Мама не переставала боляче бити паском…Вибач, мама, я більше не буду, не буду, не буду так робити…*хлип* я буду слухняною *хлип* Мама…Мама наче не слухала мене…Але в один момент ремінь перестав свистіти і нового дотоку ремня не було,був лише біль жалючий-жалючий…Мама доторкнулася до мене і стало трошки легче-в неї була прохолодна рука, але далі вона кудись вишла. Я чула як вона відчинила скрипучі двері на кухню і як відчинила шафу. Вона повернулась з пакетиком з горохом. І пішла до кутка кімнати, там висипала горох на підлогу*я дивилася на неї все так же лежачи на ліжечку,обіймаючи край покривала* Мама підійшла до мене і взяла мене за ручку* -Підіймайся і іди в куток,там станеш на коліна, руки підіймеш вверх і руками до попки не торкатися…Леді, там будь добра подумай про свою поведінку…
А я вже стояла колінцями на підлозі, думаючи лише про те як страшенно боліла попа і як боляче врізалися в шкіру кругленький горох…
memek
-Олю, все нормально? Ти жива? Не встигла я щось зрозуміти, як вона вже була у кімнаті і кинулась до мене - Ти не поранилась? - оглянула мене, а далі кімнату…Побачивши, ту червону сукню вона на мить замовкла. Я знала, що вона розсердиться - вона дуже любила Ляльку…Цю Ляльку подарував їй тато, коли вони ще були дуже маленькі, на День Народження і мама її дуже берегла.
Мамо, пробач - почала мямлити і хникати я-я хотіла лише погратися з нею і тільки, вона була дуже сумна …і я хотіла її розвеселити.
Мама не дивилася на мене і пішла підмітати шматочки Ляльки, вона вже здавалось навіть не слухала мене : підмівши склала тіло і осколки і коробку і пішла винести у сміття, а мені сказала знайти татового паска…Я знала, що буде далі, але не хотіла в це повірити. Я знайшла в шафі ремінь і почала розглядати його, звичайний ремінь, в папи багато таких, тільки цей з візерунком-наче таким яким в мене косичка заплетена. Саме цим ременем мама не одноразово мене лякала, коли я її не слухалася, вона говорила, що виб’є мене ним…але *з очей тихо скотилася сльоза* це ж мама жартувала-такого і бути не може…
Поки я розглядала ремінь повернулася мама. Вона зайшла до кімнати і зачинила двері. Знайшла? Добре. Йди до мене. Вона взяла мене і посадила собі на колінця- Олю, ти ж пам’ятаєш як я наказувала тобі не брати цієї ляльки і ти мені пообіцяла цього не робить. Я тебе попереджала, що вона важка і ти можеш її розбити. Пам’ятаєш? –Так мамо, але…* вона прикрила долонею мій ротик* і пам’ятаєш я попереджала тебе, що буде коли ти мене не послухаєш?
Про це я вже навіть забула, але погоджуючи кивнула головою.
Тоді добре, що пам’ятаєш. Вона під попу підштовхнула мене, щоб я встала, зтягуй юбку і лягай на ліжко…Я не поспішаючи підійшла до ліжка…Мама, вибач мене будь-ласка я не хотіла її розбити…
Оля! М ама почала вже трохи злитись - знімай юбку і лягай * я отримала тяжкий смачний шлепок під попу* *невпевнено почала розстігувати пуговки…і після моєї третьої спроби мама різко поклала мене до себе на коліна, животиком на ніжки…і швидко стягнула юбку з трусиками донизу…тільки щасливий Мікі-маус посміхався мені з трусиків і говорив «хеллоу!» Мама замахнулась і долонька впечаталась мені в попу…Було боляче відчувати що мене б’є мама…Один-шлеп-шлеп- три- шлеп,мама все сильніше і сильніше почала бити- шлеп, шлеп-шлеп*я вертілась на її колінах, як юла, і дуже хотіла з них злізти, втекти від її долоні, але тримала вона міцно *Шлеп-шлеп-шлеп *попа наче горіла і страшно- страшно чухалася* Ще будеш тягнути? Мама, не дочекавшись моєї відповіді легко підняла мене вгору і так же з легкістю опустила на моє ж ліжечко, на якому вже ніби зачекавшись лежала подушечка і татовий пасок.
Мама,притиснувши мене до подушки, взяла в руки ремінь. І перший раз вжитті я дізналася, що таке боляче…Цей ремінь жалив мене наче змія, жало тонкою смужечкою-там де він проходив…Я не могла навіть вертітись-мама дуще притискала мене до ліжка…Будеш мене слухати?-Мама вдруге вдарила…Будеш? Вжих-ремінь втрете прозвучав в повітрі…Мамуся,вибач, я буду… Вжих-Вжих…Скільки разів ти мені обіцяла слухатися? Вжих….Вжих…Вжих… Коли ти почнеш бути слухняною? Вжих…Я тебе попереджала про ляльку…ти мене ж знову не послухалась! Вжих…вжих…вжих… здавалося попи в мене вже навіть не має, її з’їв цей жалючий ремінь…Вжих…Вжих…Вжих….Мама не переставала боляче бити паском…Вибач, мама, я більше не буду, не буду, не буду так робити…*хлип* я буду слухняною *хлип* Мама…Мама наче не слухала мене…Але в один момент ремінь перестав свистіти і нового дотоку ремня не було,був лише біль жалючий-жалючий…Мама доторкнулася до мене і стало трошки легче-в неї була прохолодна рука, але далі вона кудись вишла. Я чула як вона відчинила скрипучі двері на кухню і як відчинила шафу. Вона повернулась з пакетиком з горохом. І пішла до кутка кімнати, там висипала горох на підлогу*я дивилася на неї все так же лежачи на ліжечку,обіймаючи край покривала* Мама підійшла до мене і взяла мене за ручку* -Підіймайся і іди в куток,там станеш на коліна, руки підіймеш вверх і руками до попки не торкатися…Леді, там будь добра подумай про свою поведінку…
А я вже стояла колінцями на підлозі, думаючи лише про те як страшенно боліла попа і як боляче врізалися в шкіру кругленький горох…
memek
Комментарий