Самые тематические литературные произведения

[Марк]

Re: Самые тематические литературные произведения

Полина Реаж - История О
Маркиз де Сад - 120 дней Содома

Как все ждали эту такую свежую мысль...
Не смог сдержаться, уж извините.
Вы не удосужились просмотреть ну пусть не все, но хотя бы первую страницу этой ветки ?

[Man Of Mistery]

Re: Самые тематические литературные произведения

Как все ждали эту такую свежую мысль...
Не смог сдержаться, уж извините.
Вы не удосужились просмотреть ну пусть не все, но хотя бы первую страницу этой ветки ?

извините , моя ошибка

[Aurelia]

Re: Самые тематические литературные произведения

Іван Франко “Батьківщина” (1904)
“А вона встала, поправила огонь у печі і лампу на столі і знов стала переді мною.
— Ну, скажи що. Чого тобі треба від мене?
— Нічого,— відповів я.— Я щасливий тим, що ти дивишся на мене.
(...)
— І що ж ти думаєш робити з тим?
— Не знаю.
(...)
— Ну, скажи-бо! Говори! Думай!
І вона обома руками потермосила мене за плечі.
— Зроблю все, що звелиш,— прошептав я.
— Так? Ну, се гарно. За се люблю тебе ...
— Слухай же,— мовила вона далі.— Віднині за тиждень їду геть зі Львова. (...) Коли хочеш їхати зі мною, будь готов до того часу. Віднині за тиждень. Увечері. Ось тут. Зліквідуй свої діла, продай свою спадщину, чим дорожче, тим ліпше. Роби, як знаєш. (...) Я не силую тебе, але ждатиму. Хочеш закуштувати щастя зо мною, то приходь. Добраніч!
Я поцілував її в уста, в руки і вийшов, позбавлений доразу власної волі, вийшов її невільником. Моя доля була запечатана, і я не міг навіть подумати про те, щоб боротися зі своїм призначенням.
(...)
Я зараз на другий день поїхав у село, оглянув свою батьківщину і заходився шукати купця на неї. (...) Залагодивши потрібні судові формальності, я продав місцевому орендареві всю свою батьківщину за п'ять тисяч. Лице горіло мені з сорому, серце краялося, коли я підписував контракт, але у мене не було вибору: над усім панував образ Киценьки.
(...)
— Куди ж ми їдемо? — запитав я.
— А тобі що до того? — відповіла вона різко.— їдемо, куди я хочу. Ти тепер мій, і я роблю з тобою, що сама захочу, доки...
— Доки що?
— Доки не кину! Ха-ха-ха! Страшно тобі?
— Ні, не страшно.
— Любиш мене проте?
— Люблю.
— Ну, гляди ж! У мене тверда школа.
(...)
У Відні ми стали рано. (...) Покликала пакера, заговорила до нього чистісіньким віденським діалектом, щоб замовив нам фіакра, і ми заїхали до якогось готелю. Там нам дали дві гарні кімнати, і в них я прожив з Киценькою чотири дні — чотири найщасливіші дні мойого життя.
(...) Я не розумів, не хотів розуміти нічого понад те, що давала мені хвилина. Одно тілько я прочував, що таких хвилин ніякому чоловікові в світі, а тим менше мені, не могло судитися багато.
Отим-то мене майже зовсім не здивувало, коли збудившися п'ятого дня, я не застав Киценьки на її ліжку і коли покликана моїм дзвінком служниця сказала мені, що “ласкава пані від'їхала”. Правда, у мене при тій відомості зробилося на душі так, немов наді мною раптом погасло сонце, але зараз же потім прийшла рефлексія і почала шептати мені: «А ти ж як думав? Воно лише для тебе світить? І для тебе сходило? Будь рад, що й стілько бачив його!»
...Я побачив на ньому лист (...) “Вірю в твою вірність і щирість, що ти не обвинуватиш і не будеш пошукувати мене. (...) А тепер слухай моєї ради. Вертай назад до свого рідного краю. Кінчи студії, здобувай собі життєве становище. І доки у тебе в душі не вигасне спомин про мене, не забувай хоч до року написати мені пару слів на адресу (...). Як живеш, чим займаєшся, чи жонатий — чуєш, се доконче — і яка твоя адреса. Чи дістанеш коли яку відповідь від мене, чи ні, а ти не забудь написати. Се потрібно”.
(...)
— Ну, і що ж ти зробив потім? — запитав я.
— Зробив усе так, як веліла вона. Не шукав за нею, поїхав із Відня, а зрікшися раз на все всякої думки про кар'єру, пішов зі Львова до Станіславова, скінчив там учительську семінарію, зробив іспит і отеє вже п'ять літ учителюю тут у горах та сію потроху зерно цивілізації в темнім закутку.
— А до неї пишеш?
— Раз на рік. Коротко, без чутливості, подаю лише реляцію із мого життя, свою адресу і поздоровлення та й годі.
— А дістав коли відповідь?
— Ніколи. Ані слова.
— І не знаєш, де вона, що з нею?
— Нічогісінько не знаю.”

[Харон из Харькова]

Re: Самые тематические литературные произведения

Полина Реаж - История О

Вот интересная информация об этой книге, которую называют классикой и даже - Библией БДСМ.
Оказывается, загадку авторства "Истории О" с 1994 года можно считать раскрытой, по воле самого автора:
http://ru.wikipedia.org/wiki/Доминик_Ори
Как следует из указанного предсмертного признания писательницы Доминик Ори, всем Н/нам известная прекрасная книга была написана ею в качестве признания в любви к иному прекрасному человеку - писателю, ветерану двух войн, академику и блестящему издателю и литературному критику, способствовавшему творчеству многих величайших писателей 20 века - Жану Полану:
http://ru.wikipedia.org/wiki/Полан,_Жан
Как известно, книга "История О" была издана в 1954 году с великолепным критическим предисловием Жана Полана, в котором он впервые на высоком литературном уровне признал садомазохизм и потребность человека в доминировании и в подчинении неотъемлемыми частями свободы человеческой личности.
Из этого предисловия было, на мой взгляд, понятно, что автора книги Полан знает, но не желает называть - и поэтому много лет некоторые источники называли именно его настоящим автором "Истории О".
http://arle.diary.ru/p66858542.htm

[pin2]

Re: Самые тематические литературные произведения

Сразу вспомнился Владимир Сорокин - сочетание безудержной фантазии и такой-же жестокости почти во всех его романах (сейчас, правда, он уклонился больше в политсатиру)))

[dodo]

Re: Самые тематические литературные произведения

А мне вспоминается старик Хоттабыч Лагина.
-- На колени! -- прорычал вне себя Хоттабыч. -- И ты на
колени! -- указал он перстом на кассиршу. -- И ты! -- крикнул
он второй официантке, спешившей на помощь своей подруге. -- Все
три немедленно на колени и молите моего юного друга, чтобы он
вас помиловал!
-- Что ты, Хоттабыч! Что ты задумал!
-- Я задумал наказать их...